Професія рятувальника — це не лише романтика та героїчні вчинки, про які ми часто чуємо в новинах. Це важка, виснажлива щоденна праця, де кожна секунда може вирішити чиюсь долю. Олександр Кордюк, старший водій 6-ї державної пожежно-рятувальної частини у Звенигородці, вже десять років стоїть на варті безпеки мешканців нашого краю. За цей час він навчився опановувати себе в критичних ситуаціях, коли страх та емоції могли б завадити справі.

Перше бойове хрещення Олександр досі пам'ятає до найменших деталей. Тоді, десять років тому, його вперше викликали на масштабну пожежу в житловому будинку. Нічна пора, розпечене горище, захаращене старими речами, та відповідальність, що тиснула на плечі новачка. Коли полум'я нарешті вдалося приборкати, фізичне виснаження було настільки сильним, що вогнеборець просто перестав відчувати власні руки та ноги. Це був перший урок того, наскільки вимогливою до організму та психіки є робота рятувальника.

За десятирічну практику Кордюк пройшов через випробування різного масштабу: від гасіння підступних торфовищ, що потребують тижневого перебування у зоні задимлення та спеки, до роботи на місцях жахливих ДТП. Олександр зізнається, що саме аварії на дорогах даються найважче. Він згадує нічне зіткнення легковика з фурою та порятунок жінки, чий автомобіль перекинувся в кювет. У такі моменти головне — відкинути жалість та паніку, діючи максимально точно, аби не завдати постраждалим додаткового болю.

Робота водія автоцистерни — це окремий виклик. Олександр пояснює, що радіус обслуговування частини охоплює 40 кілометрів, і знання кожного клаптика землі є життєво необхідним. Вузькі сільські вулиці, бездоріжжя після дощів чи ожеледиця — водій повинен майстерно керувати багатотонною технікою, щоб доставити екіпаж до місця виклику вчасно. Попри всі труднощі, рятувальник знаходить розраду в колективі. За його словами, дружба, взаємопідтримка та здорове почуття гумору — це ті «невидимі рятувальні жилети», які допомагають працівникам ДСНС триматися разом та продовжувати виконувати свою місію, попри психологічне навантаження та втому. Справжнє покликання — це вміти залишатися людиною, навіть коли навколо панує стихія.